Человек шептал:
"Господь, поговори со мной!"-и луговые травы запели,но человек не услышал...
Человек закричал:"Господи!-скажи мне что-нибудь!"-и гром с молнией прокатился по небу, но человек не слушал....
Человек оглянулся и сказал:"Господь,позволь увидеть Тебя!"- звёзды ярко засияли, но человек на них не смотрел...
Человек кричал: "Господи, покажи мне хоть какое-то видение!"-и вокруг него расцветала весна, менялись восходы и закаты, а он и не заметил...
Человек взывал:"Боже-где же Ты?"- и кто-то улыбнулся ему, но его это раздражало...
Тогда человек заплакал в отчаянии:"Господи, прикоснись ко мне и дай мне знать что Ты со мной!"- и Бог дотронулся до человека....а человек смахнул с плеча бабочку и ушёл прочь с огорчением...
Если ты ищешь встречи с Богом-не упусти свой шанс.....
Он желает говорить с тобой прямо сейчас....
Ты слышишь как стучит твоё сердце ?.....
Он хочет наполнить его Своей святой любовью.....прими Её.....
Прислушайся... И ты услышишь Его голос внутри себя.....не забывай Его....
Оглянись вокруг внимательно -и Ты увидишь Его везде.....наслаждайся Им.....
А ведь это всего лишь только начало.....
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
